В 1884 г. він написав 12 повістей, під загальним заголовком: "Нариси з подружнього життя". У них С. ще досить тихо й навіть із гумором обрисовує маленькі негоди й розладу домашньому життя, перевтілення поетичн дружини, що любить, у сварливу й дріб'язкову господарку будинку, перехід від піднесеного щастя закоханої пари до принижуючої душу буденній прозі життя. Розповіді написані з бесжалостным реалізмом і вкупі з тим надзвичайно просто й наївно. У найбільш різкому, фанатичному тоні написана драматична трилогія С.: "Батько" (1877), "Дівчина Юлія" і "Позикодавці" (1889). У їхня дама рисується як виплодок пекла, що втілює усередині себе силу й привабливість його над душею людини. Відчувається щось середньовічне й католицьке в тому непідробленому страху, з яким С. дивиться на даму. В "Батьку" рисується жорстока жадібність дами і її груба прихильність до земних благ: батько, що застрахував своє життя, ясно усвідомлює, що йому обов'язково необхідно скоріше вмерти заради власних дочок, яким засобу дорожче й потрібніше, чим його життя. В "Дівчині Юлії" жінка- втілення нижчих почуттєвих інстинктів, груба самка: витончена аристократка зі зніженими нервишками віддається служникові й любить його за брутальність, за те, що він не соромиться підняти на неї хлист. В "Позикодавцях" С. обґрунтовує, що в дамі немає нічого незвичайного, що вона нічого не робить, але дуже хитро експлуатує чоловічий розум і чоловічу душу. По силі й уменью зображувати хворобливість і ламаність сучасної душі ці три недовгі драми належать до числа самих потужних і унікальних добутків сучасної літератури. На ту ж тему написаний большенный роман: "Сповідь Безумця" (1893), де дама представлена апокалиптическим чудовиськом, яке бажає творити зло й має для того невичерпні сили. Герой повісті з'єднується із творцем, що описують пережиті їм самим духовні стани. Безстороння психічна правда відсутня в оповіданні, схожому, здебільшого, на абсурд; але така захоплююча сила художнього таланта С., що зроблений їм образ жінки-диявола, витончено й могутньо брехливої, видасться найглибшою правдою. Майбутнє романи й драми С. написані під впливом новітніх філософських плинів. В 2-ух романах: "Чандала" і "Аксель Борг" С. відбиває навчання Нитцше про надлюдину. Презирство Нитцше до маси довелося надзвичайно по вдачі С., песимізм якого дуже аристократичен. В ідеї "надлюдини" полягає й поняття про існування нижчої людини (Untermensch); влада крайнього на стільки ж принижує населення землі, на скільки пришестя королівства надлюдину піднесе його вище його теперішнього стану. В "Чандала" С. зображує целую касту нижчих створень, рабів у духовному житті. Безсумнівно, варто згадати те, що роман написаний у вигляді казки, і вопросец про добро й зли вирішується в дузі Нитцше. Його герой- надлюдин, який бореться проти нижчої людини, духовного парія. Їхня боротьба символізує для С. боротьбу інстинкту й духу. В "Акселе Борге" (1891) також представлений непримиренний контраст меж героєм, що практично втілюють усередині себе Нитцшевского надлюдину, і тим життям, яке він спозирає навколо себе.