І все-же З" вихований на грецькій науці, ухилився від того тільки утилітарного напрямку, який сказали географії Полибий і ще більше Артемидор. У побудові географічної карти, у якій не лише розташовується побутовий і історичний матеріал, але яка обымает уся земна куля, С. залишається вірним послідовником Эратосфена й супротивником Полібія. Шаровидность землі він обґрунтовує тими даними й міркуваннями, які й зараз утримуються в простих руководствах. Земля представляється разделенною екватором і меридіаном на 4 сектори, з яких два лежать до З від екватора й два до Ю.; лише в одному з північних частин утримується та частина землі, яку знають греки й римляне; частина цього сектору й три інші були непізнані; за межами пізнаваних земель перебувають не моря лише, але й місця суши, і притім населені людьми. Населена земля має вигляд великого про-ва, омиваного зовнішнім океаном, і ділиться на 5 або 6 поясів, з яких гарячий пояс С. невірно вважав ненаселеним, всупереч запевненню Эратосфена, Полібія й географів родосской школи. Довжину населеної землі в напрямку із Із на В, від останнього краю Іберії до східної окраїни Індії, С. описує в 70000 стадій (4750 географич. миль), а ширину - в 30000 (750 географич. миль), уважаючи від паралелі південного краю населеної землі (Ajan), що над Мероэ, до паралелі Иерны (нын. Ірландія): у населеність найбільш північного пт, Фулы (Тулэ), С. не вірує. Про природню продуктивність описуваних земель С. не говорить із тою докладністю, яку вважали потрібної Аристотель і Феофраст. Вообщем опис земель у С. далеченько не помірковано; увага його часте зупиняється на предметах маловажних або анекдотичних, але для тодішнього читача занятных. У нападках на попередників він часто переступає захід розміряної й ґрунтовної критики, буває причепливий і дріб'язковий у полеміці, напр. з Гиппархом або Посейдонием. Незаперечною гідністю "Географії" С. залишається надзвичайний достаток і багатство відомостей про пізнаваних у той час країнах і народах. Для російської науки мають значення показання його про європейську й азіатську Скифии, про Кавказ і закаспійських землях. Виклад його просте і ясно в описовій частині, але не в 2-ух перших книжках. Видання С.- Kramer (Б., 1844), С. Muller, з 15 картами (П., 1858); дуже важливий нем. переклад Groskurd'a, із уведенням і 2-мя неосяжними покажчиками (Б., 1831-34). Див. ще Dubois, "Examen de la geographie de S." (Пара., 1891); Berger, "Geschichte d. wissenschaltl. Erdkunde d. Griechen" (4-te отд., Л., 1893). "Географія" С., Перев. на русск, яз., О. Мищенко (М., 1879).
Ф. Мищенко.
Страдивари або Страдиваріус (Антониo)- відомий майстер струнних інструментів (1644-1737), учень Аматі. Починаючи з 1690 г., С. без допомоги інших зайнявся створенням скрипок. Старанья його зробити краще цей інструмент увінчалися фуррором. Усі скрипки, виготовлені їм з 1700 до 1725 рр., різняться чудовою роботою, як із зовнішньої, так і із внутрішньої сторони. Скрипки С. цього періоду цінуються надзвичайно високо. С. зробив маленьку кількість скрипок, більшою мірою же він виготовляв віолончелі й контрабаси.