говориться про Іберію, в IV про Галлію, в VII про германах, кимбрах, скіфах, савроматах, гетах, даках, про народи по цю сторону Дунаю, иллирийцах, паннонцах і ін., зрештою, про Македонію й Фракії. В Азії по цю сторону Тавра Троада, Пергам і Лідія описані з більшою докладністю. До Азії на тій стороні Тавра віднесені Індія, Персія, Ассирія, Вавилония, Месопотамія, Сирія, Фінікія з Палестиною, Аравія. Східну окраїну населеної землі становить Індія, західну- Іберія. Сірки (китайці) йменуються народом Індії; географ згадує про їхнім довголітті й, зі слів Неарха, про їхні бавовняні тканини. Найбільш чіткі відомості про Серике дає в перший раз Птолемей, сторіччя через опосля С. Гігантську начитаність не лише в географічній і історичній літературі, та й у поезії й філософії, Страбон заповнив подорожами, що обіймали Малу Азію, Елладу, Іспанію, Єгипет; довгостроково він залишався в Афінах, у Римі й в Олександрії. Але, С. ще більше літературно утворений оповідач і критик, коли вчений дослідник, що спостерігає навколишнього й. Головними джерелами служили йому: Эратосфен, Артемидор, Аполлодор з Афін, особливо у звісток про Грецію, Полибий і Посейдоний в описі Іберії, Кельтики, Італії, Антіох - в известях про Сицилію й Нижньої Італії, Феофан, історик походів Помпея на схід; з Мегасфена, Неарха, Онесикрата С. виписував цілі сторінки про Індію землях, що й примикають до неї. Ще менше скористався С. римськими письменниками, але Галлію він обрисовує по Ю. Цезареві; опису походів Августа, записки Агриппы служили йому джерелом для майже всіх вимірів і для звісток про альпійські народи. Через цих письменників йому були відомі майже всі інші. Зі старих творців більшою його повагою користується Гомер, якого він, разом з Аполлодором і стоїками, уважав найбільшим, всеобъятным, чітким мислителем і географом, творцем географії: необхідно лише уменье відкривати дійсну базу під поетичним вимислом. С. з жорстокістю нападає на Эратосфена за низведение Гомера на рівень поэтабаснописца; цим же методом і інші легенди й легенди С. перетворює в дійсну історії й географію, примикаючи отут до Полібію. С. ділить і утилітарний погляд Полібія на географію, як науку корисну для всякого, особливо для правителів і воєначальників - погляд, що панував у римському суспільстві добір, що й визначав для географа й, матеріалу, що підходить спочатку для практичних цілей, і самий предмет землеописания - відому й спільно населену частину землі (oecumene), з народами, що перебувають на ній, з їхніми установами й визначний пам'ятками, з їхніми характерами, відносинами до сусідів, з них історією, переселеннями й т.п. Вчення про форму й положенні земної кулі, про величину його й стані він надає фізиці, астрономії й геометрії; не повинні займати географа ні невідомі або ненаселені частини землі, ні вопросец про океан, омывающем колом землю. Надійні показання подорожан і моряків щодо відстаней меж місцевостями мають більше значення, коли визначення математичні або астрономічні (I, 8, 9, 10, 11, 12; II, 71, 112, 117, 118).