у формі королівських вопросцев або постанов собору. Ця стаття знайдена в збірнику, що належав члену собору, рязанському єпископові Кассиану, жаркому супротивникові Йосипа Волоцкого і його послідовників. У тому ж збірнику, м'яко кажучи, поміщені й інші статті, що ввійшли до складу С., а поруч із ними - іменита кормчая Вассиана Патрикєєва. На С. виявили вплив і якісь думки Максима Грека. Безсумнівно, варто згадати те, що всі ці судження мовлять на користь гіпотези, що почин созвания собору і його програмка виходили із середовища некористолюбців, які, за допомогою вибраної ради й при сприянні митрополита, намітили широке коло реформ в області церковного й муніципального керування. Некористолюбці начебто б готувалися віддати иосифлянам генеральне схватка, але перемога залишилася на стороні крайніх; на соборі їх виявилося більша частина, і по майже всім спірним вопросцам вони були підтримані митрополитом. Такий фінал боротьби впливав і на наступну долю деяких впливових ворогів иoсифлян: Артемій і Кассиан втратилися власних місць, 1-ый, поверх того, був суджений і засланий в ув'язнення. Приводити у виконання постанови собору випало на частку тих, хто в цьому був зовсім не зацікавлений, а митрополит, без ініціативної підтримки, нічого не спромігся зробити. Природно. що при таких критеріях "практично все легалізоване собором було позабуто й усі пішло по старенькому, начебто б зовсім і не бувало собору, діяння якого перевтілився у звичайній історичний монумент". - Велика редакція С. видана в Лондоні (1860), у Казані (1862) і Н. Суботіним (1890); середня - Кожанчиковым, в 1863 г.; коротка
- Калачовым, в "Арх. ист. і практ. свед. за 1860 - 61 г.", кн. 5. Порівн. Ілля Бєляєв, " Про історичне значення діянь столичного собору 1551 г." ("Русск. Біс." 1858, № 4); його ж, "Наказные списки соборного укладення 1551 г. або С." (1863); І. Добротворский, "Доп роз'яснення до видання С." ("Прав. Соцзабез.", 1862, ч. 3); його ж, "Канонічна книжка С. або неканонічна" (там же, 1863, ч. 1 і 2); митр. Зверніть увагу на те, що макарий, "Історія церкви", т. 6-й; І. Жданов, "Матеріали для історії стоглавого собору" ("Журн. Мін., Нар. Ін.", 1876, №№ 7 і 8); Л. Н., "Нововідкритий рукописний С. XVI в."; "Богосл. Вестн.", 1899 г.", №№ 9 і 10; Е. Голубинский, "Історія церкви" (т. 2-й, 771 - 793 і 892).
М. Д.
Стокгольм (Stockholm, за старих часів у російських Стекольна)- столиця Швеції, під 59°20' сев. шир. і 18°3' вост. борг., на озері Мелар, у тому місці, де воно засобом маленької Північної протоки (Norrstrom) і каналу зі шлюзом Slussen) виносить свої води в забезпечений островами затока. Балтійського моря, яке отут йменується Солоним морем (Saltsjon). Середня за рік температура +5,37°Ц., вища в поді +16,7°Ц., нижча в січні - 4°; дощику випадає в рік 422 мм. Берега оз. Мелара з північної сторони багаті лісом і горбкуваті, із широкими долинами; з південної сторони вони піднімаються до значимої висоти, надзвичайно круті й представляють лише вузенькі берегові рівнини; кам'янистий ґрунт їх полягає більшою мірою із граніту й сіруватого гнейсу й тому вони на величезних місцях залишаються оголеними.