÷≥ операц≥њ - двоњстого роду: 1) ѕопередн, що мають метою очистити волокно, в≥докремити в≥д нього вс≥ сторонн≥ речовини, а також найб≥льш недовг≥ волокна, розпушити масу волокна, додати њй р≥вном≥рна будова й правильну форму стр≥чки, комфортну дл¤ майбутнього перевт≥ленн¤ в пр¤жу. 2) ѕр¤дильний в≥дд≥л, що пол¤гаЇ в поступовому згладжуванн≥, утонении й леген≥ закручуванн≥ придбаноњ стр≥чки й одержанн≥, зрештою, хотимой пр¤ж≥ (тонкопр¤д≥нн¤). «верн≥ть увагу на те, що операц≥њ 1-го в≥дд≥лу р≥зн≥ дл¤ кожного матер≥алу. ќперац≥њ 2-го в≥дд≥лу, маючи предметом певну форму матер≥алу - стр≥чку, найб≥льше або найменш схож≥ дл¤ вс≥х полог≥в його, розпадаючись т≥льки. залежно в≥д довжини волокна, на дв≥ величезн≥ групи: на ѕ. довгуватих волокон, дл¤ одержанн¤ гладкоњ пр¤ж≥ (хлопок. льон, джут, пр¤диво, греб≥нна вовна, хлопчатый шовк), ≥ на ѕ. маленьких волокон, дл¤ одержанн¤ рыхловатой, кошлатоњ пр¤ж≥ (бавовн¤н≥ вигари, в≥гонь, кардпа¤ й штучна вовна). ¬ 1-й груп≥ величезне застосуванн¤ маЇ вит¤гуванн¤ стр≥чки, в 2-й груп≥ воно практично отсутствует.
ћистецтво виготовленн¤ пр¤ж≥ з волокон зрозум≥ло з до≥сторичних час≥в. —казанн¤ старих письменник≥в (√еродот), еталони тканин, що збереглис¤ в Їгипетських гробниц¤х, св≥дчать про найвищий ступ≥нь розвитку цього мистецтва, в ≥ндив≥дуальност≥, у Їгипт¤н ≥ ≥нд≥йц≥в. —уд¤чи ≥з зображень, що д≥йшли до нас, а дор≥внюЇ пр¤дильним знар¤дд¤м (веретенам), що перебувають у залишках пальових будов, прийманн¤ ручного ѕ., що застосовувалис¤ за трохи 1000-летий до нашого часу, так≥ ж, ¤к≥ панували скр≥зь не дал≥ 500 рок≥в тому назад ≥ ¤к≥ й зараз ще можна зустр≥ти у фермер≥в глухих м≥сцевостей. «начимою операц≥Їю ѕ. Ї скручуванн¤, що служить дл¤ порушенн¤ зв'¤зку меж волокнами. “ого, хто винайшов метод скручуванн¤ волокон, можна йменувати винах≥дником ѕ.  итайц≥, греки ≥ Їгипт¤ни цю честь зараховували богин¤м - факт, що св≥дчить про стародавн≥сть цього мистецтва.
ѕростий метод ѕ. р≥знитьс¤ власною простотою: матер≥ал злегка приготовлений, тобто вибитий, розпушений, очищений, прочесаний ручними методами, м≥ститьс¤ у вигл¤д≥ величезного пучка на п≥дтримц≥ (лопат≥, гребен≥, пр¤сельц≥), до ¤коњ прив¤зываетс¤ шнурком. ѕочинаючи ѕ., прац≥вник вит¤гаЇ ≥з цього пучка к≥лька волокон, зсукуЇ њхн≥ми пальц¤ми й прикр≥плюЇ отриману маленьку нитку до верхнього к≥нц¤ веретена.  райнЇ представл¤Ї ≥з себе круглу, здеб≥льшого, деревну паличку з, що злегка загострюютьс¤ к≥нц¤ми й з≥ стовщенн¤м у нижн≥й њњ частин≥. ѕот≥м л≥воњ рукою пр¤дильник починаЇ р≥вном≥рно й, по здатност≥, пом≥рковано розт¤гувати волокна з пучка, а правоњ, пов≥сивши веретено на к≥нц≥, що утворювавс¤, нитки, приводить його у жвавий обертовий рух, скручуючи тем пр¤жу, що утворюЇтьс¤, при цьому, у м≥ру росту њњ довжини, веретено опускаЇтьс¤ усе нижче й нижче, поки рука не зак≥нчить уводити, увести до ладу нього вистачати. “од≥, зупинивши ѕ., в≥н намотуЇ на веретено отриману довжину нитки й к≥нець њњ захльостуЇ петлею на верхн≥й к≥нець веретена або закладаЇ в незвичайний карб, на ньому зроблену.